Дітям про Державні символи та народні обереги України.

Державний Прапор — це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів) виражено ідеї політичного характеру. Державний Прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів: верхня смуга — синього кольору, нижня — жовтого. Співвідношення ширини прапора до його довжини — 2:3. Державний Прапор піднімається на будинках органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заставах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипломатичних представників і консулів України, як кормовий прапор на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань тощо. Публічний глум над державними символами України карається у встановленому законом порядку.

Державний Герб — це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне чи кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави. В Конституції сказано, що великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний герб України). Зображення Державного Герба розміщується на печатках органів державної влади, державного управління, судових органів, грошових знаках і знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ тощо.

Тризу́б — українське національне знамено у формі золотого тризубця особливої форми на синьому полі; у минулому — герб князів Рюриковичів і Київської держави.

Державний Гімн — це закріплена в законодавстві країни музично-поетична емблема держави, яка через систему (набір) музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверенну державу. Державний Гімн України — це національний гімн на музику М.Вербицького. Державний Гімн як офіційний символ держави виконують під час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, на початку офіційних зустрічей на найвищому рівні, прийняття військової присяги, відкритті спортивних змагань тощо. Слова Гімну затверджуються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА

Ще не вмерла України І слава, і воля,

Ще нам, браття молодії Усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, Як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, У своїй сторонці.

Станем, браття, в бiй кривавий Вiд Сяну до Дону,

В рiднiм краю панувати Не дамо нiкому;

Чорне море ще всмiхнеться, Дiд Днiпро зрадіє,

Ще у нашiй Українi Доленька наспіє.

А завзяття, праця щира Свого ще покаже,

Ще ся волi в Українi Пiснь гучна розляже,

За Карпати вiдоб'ється, Згомонить степами,

України слава стане Помiж народами.

Душу, тiло ми положим За нашу свободу.

I покажем, що ми, браття, Козацького роду.

Калина. Калина звичайна, червона калина (лат. Viburnum opulus; місцеві назви: карина, калена, калинина) — високий гіллястий кущ 2-4 м висотою з сірою корою. Найбільш оспіваною породою в Україні є калина. Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця — «Коло». Іноді її вважають символом України. Їїзначна поширеність на теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.) зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як домінанта в асоціативному зв'язку калина — дівчина (мати), калина — Україна, калина — кров. Домінує загальнопоширена спорідненість «калина — дівчина». Цю стійку асоціацію розглядали видатні фольклористи Микола Костомаров, О. Веселовський, Олександр Потебня. [3] Також калина вважалась «весільним деревом» і була обов'язковою учасницею весільного обряду. Гілками калини прикрашали столи, весільні короваї, дівочі вінки й гостинці. Другий вид символічної спорідненості калина — Україна притаманний найбільше стрілецьким і повстанським пісням. Плоди калини стали символом мужності людей, що віддали своє життя боротьбі за Україну. Для українців, що відстоювали загальнонаціональні інтереси, вели непримиренну боротьбу з поневолювачами українського народу, девізом стало варіанти пісні С. Чарнецького, Г. Труха«Ой у лузі червона калина»:[3] …А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо… Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців стала символом пролитої козацької крові. Ця архаїчна значущість слів калина — кров за традицією зберігається і у піснях воєнної тематики нового часу: У діброві при долині вітер повіває, Там над стрільчиком калина слізоньки ковтає. Ой червоні тії сльози з стрілецької рани, Впав бідненький при долині, більше вже не стане Подібно, «калина на могилі» має стійке символічне значення: тужлива пам'ять за померлим на чужині молодим козаком чи хлопцем, сином, братом: А на тій могилі червона калина, За стрільцем ридає молода дівчина.

Верба. Верба – одне з найулюбленіших у народі дерев. Здавна вона супроводжує людські поселення й оселі. Верби над ставом – традиційна прикмета українського села. Древні слов'яни вважали вербу священним деревом. У них вона уособлювала бога Сонця – Ярему, що дав людям вогонь. Верба – символ родинного вогнища. Навколо дерева водили молоду пару. Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні. Тиждень перед Великоднем називається вербним. . У Вербну неділю вербу освячують у церкві, а потім несуть її додому і б'ють нею хатніх, промовляючи: «Не я б'ю, верба б'є, Віднині за тиждень Буде в нас Великдень. Будь веселий, як верба, А здоровий, як вода, А багатий, як земля». Верба — улюблене дерево українських народніх пісень, в яких воно виступає з незвичайно багатою символікою. Як ідеальне дерево, воно вкрите "золотою корою" й має силу розвинути 700 квіток, себто віток, що символізують численний рід: Виступає верба й як символ зажуреної дівчини. Обвислі віти віддають образ суму: І схилилась верба з верха до кореня, Схилилася Марися через стіл до матінки На стіл головку клонить. Під стіл слізоньки ронить... "Золота верба" — символ любові і вдячності: "Ростуть за ним золоті верби" — кажуть в Галичині про доброзичливу людину, що залишає по собі добрі спогади (Ів. Франко "Приповідки" III, 48, 206).

Писанка. Писанки – пофарбовані або орнаментовані курячі яйця. Виготовлення писанок пов’язувалося з дохристиянським народним звичаєм зустрічі весни, пізніше – з Великоднем. Цей вид народного мистецтва поширений у багатьох слов’янських народів, зокрема й українського. Писанка //галунка// - символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. У міфах багатьох народів світу саме яйце є світотворчим началом. У слов'ян-язичників, на думку С.Килимника, писанки існували вже за часів антів - наших прародичів /ІІІ - VIII ст.н.е./ і були символом сонячного культу. Птахи - це вісники весняного воскресіння, Сонця, а їх яєчка - емблема сонця - життя, народження. "Яйце птаха взагалі, - писав С. Килимник, - це зародень життя, символ бога сонця; воно в давнину символізувало - добро, радість, щастя, любов, достаток, успіх, прихилення добрих сил, захист людини від лихих сил" /Килимник С. Український рік… - Кн.2. - С.176/. Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Напр., кривулька знаменувала нитку життя, вічність сонячного руху. Кривулька або безконечник - це символ початку і кінця. Тригвер або триніг символізував, на думку одних, небо, землю і повітря, на думку інших - повітря, вогонь і воду, треті вважали його символом життя людини. Четверті трактували його як символ неба, землі і пекла. Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний колір усимволізовував радість життя, любов, жовтий - місяць і зорі, урожай; зелений - багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння; блакитний - чисте небо, здоров'я; бронзовий - матінку-землю; чорний з білим - пошану до померлих родичів, їхніх душ та ін. Із запровадженням християнства змінюється поступово і символіка писанки. Вона стала символом радості і віри у Воскресіння Ісуса Христа /див. Ісус Христос/ як символу всепрощення. Для писанок були характерні такі орнаменти: решітки, віконця, клинці, вітрячки, кошики, грабельки, зірки, хрестики, павучки. Писанки використовували як опредмечений символ кохання, даруючи їх юнці. У народній медицині ними "викачували" хвороби. Свячені писанки закопували у землю /на високий врожай/, клали у домовину, у ясла для худоби. Лушпиння із писанки кидали "на щастя" на дах оселі та ін. Єдиний у світі музей писанки збудовано в місті Коломия.

ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РОДИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Народна мудрість говорить – “Від родини йде життя людини”. Родина, як перша школа навчає дитину рідної мови, практикує ре-лігійне життя, плекає християнські традиції, формує характер і виховує чесноти як богословські, так і гро-мадські, зокрема : правдомовність, точність, щирість, патріотизм, чесність і милосердя. Родина формує серце та душу дитини, готує її до всебічного, повного життя і обов’язків.

Філософи, економісти, психологи, соціологи, пе-дагоги вказують на різноманітні функції родини (ви-робничу, господарсько-побутову, статусну, дозвільну, психологічну тощо). Однак родина характерна, на-самперед, тим, що вона, поруч із зазначеними функ-ціями, здійснює таку найважливішу діяльність, як ви-ховання самої людини. Ця діяльність родини дає їй можливість передавати новим поколінням виробничі і духовні багатства й забезпечує постійний прогрес сус-пільства. Вона спрямована на те, щоб сформувати в родині ставлення дітей до праці, ідейних, моральних, духовних цінностей. Серед цих цінностей на першому місці ті, які відображають ставлення сина або дочки до своєї Батьківщини – патріотичні цінності. Саме їх у сучасному житті часто бракує. Тому виникає необ-хідність розвитку виховного потенціалу родини для патріотичного виховання дітей.

Це питання стає більш актуальним у зв’язку з тим, що у концепції нового патріотизму незалежної України дедалі більше уваги приділяється національно усвідом-леному ставленню до Батьківщини, що означає прагнен-ня культивувати в собі почуття, волю й життєві настанови в руслі патріотичної самосвідомості, творчо стверджува-ти в собі духовне життя свого народу як своє власне.

У сучасній педагогічній літературі активно об-говорюються різні підходи до ефективної організації патріотичного виховання. Психологічним механізмам формування і розвитку особистості, на яких базу-ється патріотичне виховання, присвячені досліджен-ня Б. Ананьєва, І. Беха, Л. Виготського, Г. Костюка, М. Томчука та інших вчених. У працях О. Боровика, Т. Гавлітіної, В. Герасимчук, В. Євтуха, В. Кириченка, В. Коваль, А. Назарчука, Р. Петронговського, М. Сме-танського, М. Сухушина, В. Палагеші, Г. П’янківського, К. Чорної та ін. досліджені проблеми розвитку цінніс-но-морального ставлення особистості до Вітчизни, патріотизму як структурного елемента моральної свідомості. Питанням патріотичного виховання засо-бами дійсності (природи, праці, поведінки) та різних видів мистецтва присвячені окремі праці Т. Анікіної, Т. Бондаренко, І. Газіної, О. Гевко, Н. Волошиної таін. Щодо родинного виховання, то воно є предметом наукових досліджень педагогів і психологів. Різні ас-пекти цієї проблеми розглядаються в роботах Д. Джо-ли, С. Карпенчук, А. Кузьмінського, В. Омеляненка, П. Щербаня, А. Щерби, М. Стельмаховича та ін. Проте недостатньо дослідженими залишаються питання па-тріотичного виховання дітей у родинному середовищі.

Метою статті є розкрити роль родини як специфіч-ного середовища для патріотичного виховання дітей.

“Родина – це досить замкнуте об’єднання людей і в той же час атрибут життєдіяльності суспільства. Роди-на впливає на відносини у суспільстві, на характер усіх процесів суспільного життя. У житті родини широко-аспектно розкривається внутрішній світ, індивідуальні якості особистості. Родині належить щонайперша роль у системі утвердження національних та загальнолюд-ських цінностей. Найбільше родина впливає на роз-виток духовної культури, на соціальну спрямованість особистості, мотиви її поведінки. Родина – це клітина суспільства. Яка родина, така держава і суспільство.

Обов’язок батьків – виховувати дітей у послушності та шані до старших. Обов’язком дітей у родині є: шанува-ти, любити, слухати своїх батьків, родичів.

Важливою складовою життя родини є вільний час (дозвілля). У структурі вільного часу можна виокреми-ти творчу діяльність; навчання; самоосвіту; культурне споживання; спорт; аматорські заняття; ігри з дітьми; спілкування з іншими людьми. До видів дозвіллєвих занять вчені відносять: індивідуальне використання культури (читання газет, журналів, книг, перегляд телепередач); публічно-видовищне використання культури (від-відування театрів, кіно, концертів, музеїв. Спортивних видовищ, закладів культури); спілкування (з родичами, близькими, друзями, сусідами);

/Files/images/foto/42126729.jpg /Files/images/foto/87086215.jpg /Files/images/foto/87086215.jpg/Files/images/foto/66645492.jpg/Files/images/foto/87785500.jpg/Files/images/foto/04919463.jpg/Files/images/foto/57398405.jpg /Files/images/foto/69380033.jpg/Files/images/foto/41590989.jpg/Files/images/foto/70823279.jpg/Files/images/foto/91305375.jpg

17.10.2016 р. була проведена робота внутрішньосадового методоб’єднання:

«Формуємо громадянина-патріота з дитинства» - національно - патріотичне виховання дітей дошкільного віку»

1. Реалізація завдань патріотичного виховання дошкільників в освітньому процесі дошкільного навчального закладу. Практичний психолог Л.О.Воробйова

2. Патріотичне виховання дітей в умовах дошкільного навчального закладу. Вихователь О.П.Дронь

3. Національно-патріотичне виховання в контексті програми і навчання дітей від двох до семи років «Дитина». Вихователь Н.О.Авраменко

4. Національно-патріотичне виховання дошкільників засобами художньої літератури. Вихователь В.В.Яцків

5.Демонстрація збірки творів національно-патріотичного спрямування за програмою «Дитина». Вихователі.

/Files/images/DSC01103.jpg/Files/images/DSC01099.jpg/Files/images/DSC0110.jpg/Files/images/DSC.JPG

Формування патріотичних почуттів у дітей дошкільного віку.


Патріотичне почуття за своєю природою – інтегральне, оскільки об’єднує в одне ціле всі сторони розвитку особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, фізичну.

Воно формується поступово під впливом навколишнього середовища та інших виховних чинників. Бути патріотом – означає любити материнську мову, свій дім, батьків і усіх людей, природу рідного краю, звичаї, шанувати традиції народу, людську працю, прагнути не лише зберігати духовні скарби народу, а й примножувати їх. Саме ці проблеми і є визначальними у громадському вихованні дітей дошкільного віку.
Патріотизм – це, образно кажучи, сплав почуття й думки, осягнення святині - Батьківщини – не тільки розумом, а й передусім серцем…
Патріотизм починається з любові до людини.
Патріотизм починається з колиски
(Василь Сухомлинський)

Людина сильна своєю громадянськістью, своїми почуттями любові до рідної землі, до духовних надбань свого народу..
Дитина набирається вражень та знань про навколишнє: про близьких людей, про свою милу Батьківщину, які залишають у душі її незабутні спогади на все життя. З ранніх років закладати в малюка готовність захищати й примножувати здобутки народу, рідного краю. Як відомо, у житті є різні цінності. Але є й такі святині, які ні з чим не можна зіставити і порівняти. Вітчизна, ввіданість рідній землі й народові.
Виховання любові до своєї країни ми поєднуємо з поданням дитини елементарних знань про державу і право, про національну символіку – Державний герб, Прапор, Гімн, з вихованням поваги до символів української держави. Ознайомлення дітей зі звичаями, традиціями, народними обрядами, малими жанрами фольклору.
Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови
громадянської поведінки. Однак це лише передумови. Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася. У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.
До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:
• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);
• формування духовно-моральних взаємин;
• формування любові до культурного спадку свого народу;
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
• почуття власної гідності як представників свого народу;
• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які
тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на
українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).
Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.
Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).
У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки.
Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.
Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.
Ознайомлення з рідним містом - один із засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.
Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності,властиві дошкільному віку.
/Files/images/hqdefault.jpg
Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. п.).
Залучення дітей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного міста – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.
Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.
Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним містом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. ри цьому необхідно пам’ятати наступне.
Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.
Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: „Як видумаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати місто? Звідки така назва? Що вона може означати?”.
Не називати дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати такі вирази: „Це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж маленькими, як ви” або „Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших мам, тат, бабусь та дідусів ще не було на світі”.
Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними
граматичними конструкціями.
Тематичні блоки роботи з дітьми по ознайомленню з рідним містом.:
1. Історія міста. Назва. Чому тут виникло поселення людей?
2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого міста.
3. Визначні місця нашого міста. Пам’ятники, будівлі, музеї, театри.
4. Праця дорослих. Підприємства нашого міста. Чим прославлене місто.
5. Герб міста. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому місті.
6. Видатні люди рідного міста. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?
7. Природа рідного міста. Які дерева, квіти прикрашають вулиці міста. Яких рослин найбільше. Як називається ріка, на березі якої розташоване місто. Які корисні копалини є в нашому краї, місті.

/Files/kalina.png

Шляхи, засоби та методи патріотичного виховання
дітей дошкільного віку

Наша Батьківщина – Україна, ми українці. Щоб діти стали народом, творцями своєї долі, необхідно,аби вони міцно засвоїли духовну культуру рідного народу. Діти будь-якої національності, які проживають на території України, повинні знати її природу, історію, культуру. Діти повинні знати, що вони живуть в Україні, в багатонаціональній, самостійній державі. У кожної людини є батьківщина — це місце, де людина народилася, живе, де народились і живуть її батьки. В нашому садочку дітей ознайомлюють з українськими традиціями під час занять, розваг та в повсякденному житті.

Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови.

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.

У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

  • формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, селища);
  • формування духовно-моральних взаємин;
  • формування любові до культурного спадку свого народу;
  • виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
  • почуття власної гідності як представників свого народу;
  • толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.


Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любові до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до

людини-трударя та результатів її праці традицій держави
захисників Вітчизни державної символіки
Рідної землі любові до рідного дому, сім'ї
Загально народних свят. ставлення досвого рідного селища


Методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі — розвиток національних рис і якостей молодого покоління.

Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Для того, щоб визначити специфіку процесу формування у дітей любові до Вітчизни, необхідно визначитися у природі самого патріотичного почуття, його структурі, змісті, а також простежити його народження, джерела (на основі яких почуттів воно формується або, точніше, без якої емоційно-пізнавальної основи не може з’явитися це складне інтегральне почуття).

Справді, якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.

У поняття патріотизму входять когнітивний, емоційний, поведінковий компоненти, які реалізуються у сфері соціуму та природи.

При цьому для дошкільнят провідним є емоційний компонент. Когнітивний компонент, забезпечує зміст, а поведінковий виконує контрольно-діагностичну функцію.

Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення”, можна виділити декілька напрямків:

1. Ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

2. Ставлення до людей, які живуть в рідній країні;

3. Ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

4. Ставлення до державного устрою.


Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.

Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення дітям певних знань про неї. Зміст занять також можливо визначити в декількох напрямках.

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

Така схема змісту знань про рідну країну, на основі яких можливо вже в дошкільному віці формувати дієве ставлення до неї.

Зміст знань про рідну країну в попередніх програмових документах, як відомо, ототожнювався із змістом суспільного життя. У Державній базовій програмі та Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні цей зміст розглядається в контексті формування уявлень про країни світу, а також через порівняння з іншими країнами та пошук подібності та відмінності між ними.

Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою „від близького до далекого” – від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, селища, любов до рідної країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей „територіальний підхід” ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального почуття, як любов до Батьківщини. Очевидно, справа не у розширенні „території”, а в тому, щоб створити умови для вирішення завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що складають зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен.

У дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.

Завдання педагога разом з батьками формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”.

Указані вище вимоги стосуються також і дошкільного закладу. Життя дітей у дитячому садку повинне забезпечити їм емоційний комфорт. Дошкільний заклад повинен стати другим рідним домом, в якому б дитина себе добре почувала. Як показує практика, це відбувається далеко не завжди.

Багато дітей, на жаль, не люблять дитячий садок, а значить, ми не можемо розглядати такий дошкільний заклад „ланкою” в системі інститутів виховання любові до Батьківщини. Більше того, у дитини культивується негативне почуття і ставлення.

Для того щоб дошкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запам’яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів.

Дуже важливо, щоб дитина полюбила свій дитячий садок. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять і т.д.

У дошкільному закладі, в групі, на майданчику в кожної дитини, як правило, є своє улюблене місце для гри, для усамітнення.

Вихователю необхідно дуже обережно ставитися до цього і, навіть, підтримувати „право дитини на свою територію” (також необхідно поважати право дитини на власність). Важливо створити максимально можливі умови для „індивідуального освітнього предметно-розвивального середовища” (О.Л.Кононко). Якщо вихователям вдається зробити дошкільний заклад другим домом дитини, то почуття приязні закріплюється і з роками переходить в сферу приємних і дорогих спогадів

Приязнь до дитячого садка пов’язана і з тим, як багато діти знають про свій дошкільний заклад, як вони в ньому орієнтуються, чи почувають себе господарями.

З цією метою вихователь організовує екскурсії по дитячому садку, знайомить дошкільнят із співробітниками.

Діти також повинні знати на якій вулиці знаходиться їх дитячий садок, як і чому вона так називається, що знаходиться поряд із дитячим садком. Знання збагачують почуття дітей, надають їм певність і смисл.

Почуття і ставлення стають міцними, якщо діти вкладають свою працю (беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят).

Двір, вулиця,на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.

Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.

Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення досвого рідного селища.Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять.

Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули” своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого селища, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін. Докладніше про роботу у цьому напрямку розкриємо нижче в змісті даного матеріалу.

Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.

Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх („Хто більше назве країн”, „З якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої країни ця іграшка”), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”, „Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті” тощо.

Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.

Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.

При озн айом ленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях.

Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Головна мета цих занять — пробудити в дитячих серцяхлюбов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою.Для її реалізації необхідно використовувати спостереження, екскурсії, нескладні досліди, працю на ділянках, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки "екологічною стежиною", відпочинок "на веселій галявині" з проведенням цікавих ігор. Дошкільнята залюбки долучаються до природоохоронної діяльності. Малюкам про природу розповідають їхні улюблені казкові персонажі — Озивайко, Добрик, Джмелик із журналу "Джміль", хлопчик Помагай, Травознай та інші. Доброю традицією може стати проведення "Днів Землі" з участю батьків, коли розцвітає і заплітається у віночок буйної зелені вся територія дитячого садка. Такий досвід склався у колективі дошкільного закладу №80 м.Луганська.

Засобом патріотичного виховання є мистецтво: музика, художні твори, образотворче мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво. Необхідно, щоб твори мистецтва, які використовуються у роботі з дітьми були високохудожніми.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини єформування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину). Вихователь намагається познайомити дошкільнят з людьми, яким притаманні якісь певні якості чи вміння, залучити дітей до їх діяльності.

У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищепленняшанобливого ставлення до героїв війни,ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну;поваги до воїнів — захисників,кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.

Доцільно запропонувати дітям розпитати й розповісти про цікаву роботу батьків або якогось родича, а потім провести конкурс на кращу розповідь. Для зміцнення пам'яті роду велике значення має виховання (і в дорослих, і в дітей) поваги до поховань предків. Діти повинні знати, де поховані їхні дідусі, бабусі, допомагати дорослим доглядати могили рідних людей: садити квіти, поливати їх, прибирати тощо.

У старших дошкільнят і молодших школярів мають скластися поняттясім'ї, родини, роду.Вони повинні знати всіх своїх хоча б дво- і троюрідних братів та сестер.

В умовах сільського дитячого садка можна дати завдання дослідити близькі і далекі родові зв'язки між учнями класу, школи.

Нині чимало говорять та пишуть проукраїнський національний характер, українську ментальність.

Шести-семирічні діти вже можуть дати відповідь на запитання: "Чим відрізняється традиційне житло українців — хата (в т.ч. і сучасний варіант) від житлових будівель інших народів?"

Відповідь має сформуватися у результаті власних спостережень сучасного села або за матеріалами хоча б телепередач: охайність, доглянутість, привітність, чистота. Отже, національна риса —відчуття краси.

Відповідь на запитання "Як традиційно зверталися українці до батька-матері, дідуся-бабусі?" — "На Ви" — свідчить прошанобливе ставлення українців до старших людей.

Працьовитістьукраїнців, що рятувала націю не один раз від зникнення, актуальна в наші дні, коли знову вирішується доля України. Щоб допомогти дітям усвідомити важливість цієї риси доречно поставити такі запитання:

· Чим можна пояснити життєві успіхи твоїх рідних і родичів?

· Що ти можеш сказати про результати праці твоїх родичів?

· Хто з твоїх родичів своєю працею досяг найбільших успіхів?

· Де і ким працюють твої батьки?

· Як ти ставишся до праці своїх батьків?

· Що ти знаєш про самовіддану працю твоїх дідів та бабусь у повоєнні роки?


Потребує сміливого й відвертого підходу проблема негативних національних рис, особливо найбільш виразної, що завжди була фатальною для долі народу, держави. Це — індивідуалізм (хоча його дехто сьогодні ідеалізує), відсутність або притлумленість почуття згуртованості української нації.

Тому така важлива система питань, проблем, присвячених згуртованості насамперед роду, а також групи, колективу дошкільного закладу.

Як позитивний приклад колективістської традиції українського народу (з попереднім поясненням педагога) можна навести традиціюукраїнської толоки.Коли люди з одного кутка сходяться і разом зводять хату своєму односельцю. Причому участь у цьому заході беруть усі: від малих до старих.

Педагогічний досвід А.Макаренка, його принцип єдності інтересів особистості й колективу важливий і сьогодні. Також актуальне поєднання поглядів А.Макаренка і Г.Ващенка на визначальну роль сім'ї, батьків у вихованні дітей.

Старші дошкільнята і молодші школярі повинні пізнати найбільші історичні та духовні цінності рідного краю. їхні любов, повага і зацікавленість мають виходити за межі села, селища. Ось орієнтовний обсяг знань про рідний край, який посильний шести-семирічним дітям.

· Найдавніші поселення району, селища. Що відомо з їхньоїісторії?

· Найвідоміші земляки. Хто з видатних людей народився в районі, місті? Що він зробив для народу, держави? Чим прославив наш край?

· Наймальовничіший куточок рідного селища (річка, ліс, урочище). Чим він відомий?

· Найдавніша споруда. Історія її створення.

· Найвидатніші люди краю. Чим вони відомі?

· Туристичний маршрут по рідному краю.

· Які пісні про матір та Україну ти знаєш?

· Які вірші ти вже вивчив?

· Що означає герб нашого селища?


Шести-семирічні діти можуть і повинні знати і вміти співати хоча б один десяток українських народних пісень. Заслуговують на увагу такі заходи, які є традиційними у багатьох школах і дошкільних закладах — дитячі ранки: "Мамина пісня", "Бабусина казка", "У мого батька золоті руки", „Свято української мови”, „Ярмарок”, „Свято української пісні”, обрядові свята, тощо.

Ознайомлення з рідним містом як засіб патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності, властиві дошкільному віку.

У „Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні” цей напрямок визначено в сфері „Люди”.

Необхідно зазначити, що морально-патріотичне виховання дошкільнят на краєзнавчому матеріалі ґрунтується на таких засадах:

  • Ознайомлення дошкільнят з рідним містом повинно природно „входити” в цілісний освітній процес, що будується на фоні краєзнавчого матеріалу.
  • Введення краєзнавчого матеріалу в роботу з дітьми з врахуванням принципу поступового переходу від більш близького дитині, особистісно значущого, до більш віддаленого від дитини – культурно-історичних фактів.
  • Формування особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті селища, створення умов для активного залучення дітей до соціальної дійсності, підвищення особистісної значущості для них того, що відбувається навкруги.
  • Розвиток музейної педагогіки, що надає можливість дитині налагодити діалог з культурним надбанням минувшини та сьогодення.
  • Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного селища, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. п.).
  • Залучення дітей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного селища – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.
  • Вибір методів ознайомлення дітей з рідним містом, що перш за все підвищують їх пізнавальну та емоційну активність.
  • Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.
  • Організація роботи з батьками під девізом: їх знання та любов до рідного селища повинні передаватися дітям.


Ознайомлення дошкільнят із рідним містом може стати тією основою, навколо якої інтегруються всі види дитячої діяльності.

Одним із варіантів реалізації принципу інтеграції в роботі з дошкільнятами є організація педагогічного процесу на основі тематичного планування.

Такий підхід дає можливість бачити різні аспекти явищ: соціальні, морально-етичні, природні, художньо-етичні та ін. Крім того, „занурення” в ту або іншу тему, яку одночасно вивчають діти різного віку, дозволяє об’єднати їх спільними почуттями, переживаннями при проведенні спільних свят, вечорів відпочинку, виставок. При цьому старші можуть поділитися з меншими досвідом, підготувати матеріали, необхідні для власної діяльності та для малят. Зробити подарунки малятам.

Дуже ефективною формою може стати і такий вид діяльності як дитячі „погостини”, коли старші діти готують для менших концерт, виставу тощо, і запрошують менших до себе в гості. Малята також готують невеликий концерт для старших і йдуть в групу, де перебувають діти старшого дошкільного віку. Вихователі в кінці організовують спільні ігри дітей. Так створюється дитяче співтовариство.

Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним містом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. При цьому необхідно пам’ятати наступне.

  • Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.
  • Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: „Як видумаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати місто? Звідки така назва? Що вона може означати?”.
  • Не називати дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати такі вирази: „Це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж маленькими, як ви” або „Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших мам, тат, бабусь та дідусів ще не було на світі”.
  • Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними граматичними конструкціями.

Визначимо тематичні блоки роботи вихователя з дітьми по ознайомленню з рідним селищем.:

1. Історія селища. Назва. Чому тут виникло поселення людей?

2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого селища.

3. Визначні місця нашого селища. Пам’ятники, будівлі, музей.

4. Праця дорослих. Підприємства нашого селища.

5. Герб селища. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому місті.

6. Видатні люди рідного селища. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?

7. Природа рідного селища. Які дерева, квіти прикрашають вулиці селища. Яких рослин найбільше. Як називається ріка, на березі якої розташоване місто. Які корисні копалини є в нашому краї, місті.

8. Культура рідного селища. Навчальні заклади, школи, дитячі садки.

9. Культура поведінки в рідному місті.

10. Де люблять відпочивати жителі рідного селища. Які є традиції, свята. День селища.

10. Захисники нашого селища. Хто слідкує за спокоєм, добробутом людей у місті. Хто допомагає людям в надзвичайних ситуаціях. Хто такі ветерани. Як в нашому місті святкують День Перемоги.

Тематичні блоки можуть інтегруватися з будь-яким етапом пізнання дитиною рідного селища. збагачуючи життєвий досвід дитини. Кожен момент ознайомлення дошкільнят з рідним містом повинен бути пронизаний вихованням поваги до людини-трудівника, захисника селища, гідного громадянина. Завдання залучення дітей до життя селища, його історії, культури, природи найбільш ефективно вирішується тоді, коли на заняттях встановлюється зв’язок поколінь та пізнання найближчого оточення обов’язково пов’язується з культурними традиціями минулого. Ефективність морально-патріотичного виховання досягається тоді, коли педагогічна діяльність характеризується цілісністю і включає відбір краєзнавчого змісту в відповідності з метою розвитку дитини, її віковим особливостям та інтересам; збагачення розвивального середовища матеріалами про рідне місто (дидактичні ігри, посібники, предмети мистецтва, продукти дитячої творчості та інше), узгодженість тематики занять по ознайомленню з рідним містом з тематикою інших занять, з іграми дітей. Створення умов для самостійної та спільної з дорослими роботи з краєзнавчим матеріалом; забезпечення соціально-емоційного благополуччя дитини, діагностика змін в її розвитку.
Кiлькiсть переглядiв: 1647

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.