http://parhomivka-dnz.kh.sch.in.ua

Особливості психічного розвитку дитини з когнітивною недостатністю

Інтелектуальні порушення — досить складна особли­вість перебігу розвитку дитини . Відомо, що інтелектуальні порушення — це системне порушення пізнавальної діяль­ності, що має зворотний — затримка психічного розвитку (ЗПР) — та незворотний характер.Одна з першопричин ви­никнення таких інтелектуальних порушень — органічне ураження кори головного мозку, що має непрогресуючий характер, тому такі діти здатні до поступового пізнаваль­ного розвитку, хоча зі значними труднощами Така особливість дитини не обмежує її можливості розвиватися та жити в суспільстві, маючи власні перспективи Інтелекту­альні порушення — лише особливий розвиток дитини, ко­трий не вичерпує всіх її потенційних можливостей Вона навчатиметься, проте дуже повільно, а певні знання та на­вички може не опанувати.

Ступінь прояву інтелектуальних порушень відобра­жається на особливостях фізичного та психічного розвит­ку дитини. Характерною рисою дітей з інтелектуальними порушен­нями помірного ступеня є здатність до опанування понять, що мають конкретний побутовий зміст, і водночас нездат­ність до самостійного понятійного мислення. Мовлення та­ких дітей формується уповільнено: окремі слова, іноді фра­зи. Розуміння зверненого до них мовлення на побутовому рівні збережено Порушена загальна моторика, що усклад­нює формування навичок самообслуговування, але посту­пово такі навички формуються Діти з інтелектуальними порушеннями помірного ступеня можуть оволодіти нави­чками спілкування, соціально-побутовими навичками, гра­мотою, рахунком, деякими уявленнями про навколишній світ, навчитися якомусь ремеслу . Але в той самий час вони потребують постійної допомоги і не здатні жити самостійно (так само, як і діти з інтелектуальними порушеннями тяж­кого та глибокого ступенів) .

Діти з інтелектуальними порушеннями легкого ступе­ня мають незначні порушення пізнавальної та емоційно-вольової сфер діяльності Кількість таких дітей становить більшість серед тих, хто має інтелектуальні порушення.

Психічний розвиток дитини визначається розвитком її відчуттів, сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, мовлен­ня, емоцій та вольових якостей Саме від розвитку цих пси­хічних процесів залежить у подальшому формування осо­бистості дитини й ефективність її адаптації та соціалізації

Основними показниками психічного розвитку дитини є:

• розвиток пізнавальної сфери (сприйняття, уваги, пам'яті, уяви, мислення) та мовлення;

• формування системи особистісних відносин (емоцій, потреб, мотивів тощо);

• оволодіння діяльністю (предметно-практичною, ігро­вою, навчальною, трудовою тощо)

Діти з інтелектуальними порушеннями характеризу­ються особливим розвитком пізнавальної діяльності, якому притаманний недостатньо високий рівень довільної уваги (здатності зосередитися на тому чи іншому завданні), стій­кості у сприйманні та аналізі явищ навколишньої дійсно­сті; обмеження уяви.

Як позитивні, так і негативні емоції такої дитини ха­рактеризуються безпосереднім активним проявом у пове­дінці (бурхливий прояв радості і невдоволення, незалежно від обставин) . Можна спостерігати певну обмеженість по­треб дитини, особливо пізнавальних, а також тих, що ви­кликають її інтерес до діяльності

Діти з інтелектуальними порушеннями успішно оволо­дівають практичними діями (особливо трудовими) внаслі­док цілеспрямованого навчання та виховання . Формування розумових та практичних дій здійснюється лише завдяки спеціально організованій корекційній роботі, спрямованій на навчання та виховання

Слід знати! Що раніше до роботи будуть за­лучені фахівці, то інтенсивнішим та результа­тивнішим буде розвиток дитини.

Для дітей з порушеннями інтелектуального розвит­ку є характерним порушення пізнавальної діяльності, що виявляється в обмеженості сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, відтворенні сприйнятого і вивченого. Такі діти можуть мати певні обмеження у набутті комунікатив­них та соціальних навичок. Ці обмеження зумовлюють уповільнений темп розвитку та навчання дитини, проте вона здатна до навчання, але у власному уповільненому темпі і в обмеженій кількості.

На особливості розвитку дитини значною мірою впливає характер її стосунків з оточенням, що складається впро­довж усього життя Дорослий є тим необхідним рушієм, який власним ставленням до дитини формує її світогляд та сприйняття нею оточуючих і самої себе Особливого значен­ня стосунки з дорослим набувають у період дошкільного та молодшого шкільного віку

Дитина з інтелектуальними порушеннями специфічно сприймає соціум та виражає емоційне ставлення до нього Постійне активне залучення дорослого до розвитку дитини сприятиме її входженню в соціум, розвитку у неї необхід­них соціально значущих якостей та вольових характерис­тик, що забезпечать їй активну усвідомлену позицію

Спеціальні прийоми та методи роботи

Для того щоб навчання дітей з інтелектуальними по­рушеннями відбувалося успішно, потрібно застосовувати спеціальні методи та прийоми навчання, що мають наочно-дійовий характер При цьому дорослий виявляє активну позицію, демонструє дитині іграшки, посібники і, головне, способи дії з ними, супроводжуючи свої дії емоційними по­ясненнями У роботі з дошкільниками застосовуються дії за наслідуванням, дії за зразком і вибір за зразком, «жестова інструкція», спільні дії дорослого і дитини . Розглянемо ко­жен із цих методів Дошкільникам складно наслідувати дії дорослого Для цього на занятті використовуються спільні дії педагога та дитини (тобто дорослий руками дитини ви­конує завдання), і разом з поясненнями демонструються дії дорослого Для того щоб дитина могла опанувати способи дій з предметами за наслідуванням, дії дорослого мають бути повільними, демонстративними

Поступово дії за наслідуванням стають основним засо­бом надання дитині сенсорного досвіду, сумісні дії вико­ристовуються лише у випадках, коли дитина ще не гото­ва до наслідування Але є діти, яким складно діяти навіть за наслідуванням У цих випадках дорослі повинні діяти повільно, поетапно, щоб дитина встигла побачити та ви­значити всі етапи дії За утруднень можна користуватися вказівним жестом, щоб виділити потрібний предмет, пока­зати, куди його потрібно пересунути Наприклад, будуючи будиночок, дитина не діє за наслідуванням Педагог ука­зує пальцем на «дах» і каже: «Візьми», потім показує на куб, що стоїть перед дитиною, і каже: «Постав сюди» Цей прийом умовно називається жестовою інструкцією Якщо дитина не діє і за допомогою жестової інструкції, слід ско­ристатися методом спільних дій: взяти руки дитини у свої і разом з нею виконати потрібні дії

Протягом опанування дитиною спільних дій, дій за наслідуванням та за зразком дорослий використовує вер­бальні методи навчання: для організації діяльності дітей, з метою звернення уваги дитини на певну властивість, для визначення завдання, що постає перед дитиною, для уза­гальнення та фіксації результату дій дитини

Набуття дитиною навичок дій за наслідуванням дорос­лого є підґрунтям до опанування дій за зразком За дії за зразком сам процес дії дорослого не зрозумілий дитині Для того щоб зрозуміти, які саме дії та в якій послідовно­сті необхідно виконати, дитині необхідно проаналізувати зразок, а в діях за наслідуванням дитина безпосередньо за дорослим виконує необхідні етапи на шляху досягнення результату Самостійний аналіз зразка вимагає від дити­ни актуалізації набутих уявлень про властивості, робить ці властивості більш диференційованими, чіткими, стійкими Наприклад, перед дитиною лежать дві кольорові картки: червона і жовта Дорослий, піднімаючи одну червону карт­ку, просить дитину: «Дай таку саму» Якщо дитина будує будинок за зразком, перед нею постає готовий будинок Щоб побудувати такий самий, дитині потрібно проаналізу­вати зразок, побачити, що будівля складається з двох ча­стин, одна з яких — куб, інша — трикутна призма Дитина повинна також визначити просторові відносини елемен­тів (куб унизу, призма вгорі) і намагатися їх відтворитиА слабкість мисленнєвих операцій, аналізу зокрема, — ха­рактерна риса дошкільнят з інтелектуальними порушен­нями Тому необхідно допомогти дитині виконати аналіз зразка: визначити складові будівлі, знайти серед іграшок необхідну деталь (за зразком), допомогти визначити розта­шування частин, порівняти з початковим зразком будинку «такий — не такий».

Нагадаємо, що наочні і практичні методи обов'язково мають поєднуватися зі словесною інструкцією, усним пояс­ненням завдання Але мова має включатися поступово.

Що потрібно знати про розвиток емоцій дошкільників

Емоції — це ставлення дитини до навколишнього сере­довища, до того, що вона відчуває та робить у формі безпо­середнього переживання.

Особливість розвитку емоцій у дошкільника з інтелек­туальними порушеннями — безпосередній вплив їх на по­ведінку . Емоції, що виникають, дитина практично не кон­тролює; її поведінка виражає безпосередні або мимовільні почуття та бажання Почуття і бажання дитини, попри їх нестійкість, доволі сильні, саме тому вони безпосередні та яскраво виражені: плач, крик, плескання в долоні, агре­сивні жести, вищання, стрибки — так дитина виражає свій настрій (радість, стурбованість та ін.) та психічний стан (агресію, тривогу, незадоволення тощо) . У дитини спосте­рігається домінування емоційного сприйняття, оскільки її пізнавальний розвиток недостатньо інтенсивний Саме тому батьки повинні привчати дитину до словесного (за мож­ливостями дитини) повідомлення про власні емоції, тобто ставити їй прямі запитання («Ти сердишся?», «Тобі страш­но?», «Щось болить?», «Скажи або покажи, що ти хочеш?» та ін ), на які дитині буде легко відповісти Визначення ди­тиною власних емоцій за допомогою слів або жестів запобі­гатиме розвитку афективності

Афективність — бурхливе реагування дитини на си­туацію, швидка зміна одного емоційного стану на інший, емоційна імпульсивність.

Емоції, характерні для дитини з інтелектуальними порушеннями в дошкільному віці

Дитина з особливостями розвитку мислення схильна до більшої афективності, тобто домінує її емоційне ставлен­ня до навколишнього світу Емоції виражають її потреби Дитині з інтелектуальними порушеннями може бути при­таманним вираження таких емоцій, як агресивність, три­вожність, стурбованість, схвильованість, радість, у прямій формі, безпосередньо в поведінці Поведінкові дії можуть мати характер капризів, недотримання вимог дорослого, агресивних, іноді шкідливих дій . Варто пам'ятати: такі прояви в поведінці не є усвідомленими й осмисленими ди­тиною, через те вони й виражають безпосередні її почуття Дорослий має знати, що ставитися до таких проявів пове­дінки треба з розумінням та поступливістю Так, дитину можна пригорнути, обійняти, заспокоїти Голос у виражен­ні вимог до дитини має бути спокійним, лагідним, урівно­важеним Слід ставити такі запитання дитині, щоб вона на­магалася проговорювати кожну свою дію або емоцію.